Кирило Марікуца: «Теми біженців і тероризму вже втілились у короткому метрі»
21.04.2016
Організатор фестивалю #KISFF Кирило Марікуца – про долю короткометражного кіно на українських екранах та його світові тенденції.
Надія Заварова, Cultprostir
Про те, що «стислість – сестра таланту», пам'ятають усі, але особлива радість переповнює синефільську душу при думці про те, що весняні дні просто-таки наповняться «сестрами» різноманітних кінематографічних обдарувань: з 20 по 24 квітня 2016 року в Києві проходить п'ятий Міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно.
На глядачів чекає багато живої музики, ще більше – живих, яскравих і завжди коротких історій, які розважать, захоплять, зворушать і розкажуть публіці, яким повітрям дихають кінематографісти, які одного разу назвали коротку форму ідеальною для втілення власних ідей і задумів.
Натхненник і організатор фестивалю Кирило Марікуца розповів Cultprostir, як це – займатися показами короткого метру в Україні, а також відкрив завісу таємниці над тим, що чекає відданих шанувальників його іншого проекту KyivMusicFest.
У найближчі дні на екрані – миті короткометражного щастя і держзамовлення у виконанні видатного датського режисера, автора «Страстей Жанни Д'Арк» Карла Теодора Дрейєра, потім – музична подорож до Нью-Йорку вісімдесятих.
Кирило, як ставляться до короткометражного кіно в Україні – чи вдалося вам за п'ять років існування фестивалю захопити публіку коротким метром?
В принципі ми не ставимо перед собою завдання захопити публіку. Або, принаймні, це не єдина наша мета. Але, безумовно, у нас в країні існує думка, що короткометражні фільми – це щось несерйозне, кіно першої проби пера, аматорське. Чомусь прийнято вважати, що короткий метр у режисера в кар'єрі – перший млинець і він, швидше за все, буде глевким. Думаю, це пов'язано з тим, що короткометражні стрічки часто знімають студенти кіновузів, які дійсно роблять перші кроки в професії.
А чи є, на ваш погляд, ще причини такого часом зверхнього ставлення до короткого метру?
Так. У короткометражного кіно в Україні фактично є тільки фестивальна доля – і ніякої дистрибуції або регулярного кінотеатрального життя. Але мені б хотілося, щоб всі розуміли, що короткий метр – повноцінний жанр кіно, саме з нього починався кінематограф. І величезна кількість режисерів у всьому світі продовжують займатися коротким метром все життя, ставлячись до жанру як до цікавої, самодостатньої форми, тому регулярно з'являються з професійної, художньої, естетичної точки зору довершені роботи.
По суті, короткий метр – ідеальний формат для сучасного глядача, що проживає життя на шаленій швидкості.
Звичайно! Сучасний світ перенасичений інформацією, і людина обмежена не тільки 24 годинами, але відчуває постійний тиск пресу різноманітної інформації, тому всі повинні замислюватися про організацію особистого часу. А добірка короткометражних фільмів дає можливість подивитися декілька історій, сюжетів, замальовок за той час, який зазвичай витрачається глядачем на один повнометражний фільм.
Ви говорили, що популяризація короткого метра – лише одне із завдань фестивалю. А які у нього ще цілі?
Ми б хотіли представити нашому глядачеві якомога ширшу і яскраву панораму світової короткого метра. Фестиваль великий – в цьому році покажемо 250 фільмів в 35 програмних блоках. Це досить великий зріз світового короткого метра і вельми уважний погляд на нього. Будуть і нові картини, і ретроспективи, і фільми, зняті в колишні десятиліття, буде різноманітність тем, жанрів, форм. Ще одна наша мета – бути одним із учасників популяризації українського кіно за кордоном, його впровадження в світовий кінопроцес, і в цьому фестиваль теж може допомогти.
У цьому році ви вперше вводите в програму конкурс українських фільмів. Розкажіть про нього.
Для нас, по суті, мало що змінилося: ми, як показували українські фільми раніше, так і будемо демонструвати їх в майбутньому. Щороку 10-15% фестивальної програми присвячені українському кіно – просто на цей раз дебютуємо з конкурсним форматом.
У національного конкурсу буде свій невеликий призовий фонд, який, сподіваємося, піде на наступний фільм автора, розробку сценарію, наприклад; буде і міжнародне журі. Відібрали ми ті фільми, які заслуговують, на наш погляд, глядацької уваги. Нам завжди цікаво працювати з прем'єрами, але покажемо і фільми, які вже брали участь в інших фестивалях в Україні та за кордоном.
Цього року національний конкурс з'явився і у вас, і на Docudays UA – чи бачите ви в цьому тенденцію?
Одне можу сказати з упевненістю: ми не погоджували з Docudays свої кроки, і задумали національний конкурс уже давно.
Але ж проведення українського конкурсу означає, що для нього з'явився хороший, різноманітний матеріал.
З одного боку, так, але головне, що у нас саме сьогодні з’явилася можливість допомогти українським авторам і ми вирішили нею скористатися. Цей конкурс буде судити міжнародне журі, тому що хотілося відстороненого, професійного, творчого погляду на наше і кіно і судження про нього. І в той же час, до складу журі увійшли кінематографісти, які прекрасно розуміють, як працює індустрія, з чим стикаються автори короткого метру, і як слід судити їх роботу.
На фестивалі працює кіношкола, в рамках якої будуть проведені майстер-класи і зустрічі з кінематографістами. Розкажіть, будь ласка, про неї.
Освітній проект для нас другий за пріоритетністю після кінопоказів. Ми завжди ретельно вибираємо цікавих, неординарних лекторів. Цього року запросили зарубіжних колег, готових поділитися професійним досвідом з українською публікою. Всі спікери – активні учасники світового кінопроцесу. Вони знаходяться на гребені професійної хвилі, і планують торкнутися дуже цікавих тем на зустрічах із глядачами. Більшість цих тем досить слабо висвітлено в вітчизняному сегменті освіти, тому вони, напевно, захоплять і зацікавлять людей, які працюють в українському кіновиробництві.
Чи є майстер-клас або лектор, на які ви особисто чекаєте з особливим трепетом та інтересом?
Важко виділити когось одного. Але мені дуже цікава анімація, тому я з радістю піду на воркшоп нашої угорської гості Ріки Бучі, яка в деталях розповість про створення та фінансування анімаційного фільму і представить кейс-стаді своїх картин «Любов» і «Симфонія №42» – остання була учасником короткометражного конкурсу Берлінале і Міжнародного фестивалю незалежного кіно «Санденс».
Дуже цікавим буде майстер-клас одного з членів нашого журі, бельгійського фотографа і режисера Пітера-Яна Де Пю під назвою «З камерою «Bolex» до Афганістану». Остання його стрічка «Країна просвітлених» отримала приз кінофестивалю «Санденс» за кращу операторську роботу. Цю картину він сім років знімав в Афганістані: за час роботи над фільмом встиг побувати в полоні, йому довелося набрати знімальну групу серед талібів і навчити їх знімати кіно на 35 мм – про особливості створення фільму в екстремальних умовах він і розповість українській публіці.
Готуючи фестиваль, ви дивитесь безліч фільмів. Які тенденції в світовому короткометражному кіно є сьогодні?
Короткий метр – жанр актуального кіно, яке дуже жваво реагує на важливі, злободенні теми, тому все, що відбувається в світі, досить швидко знаходить відображення у фільмах. Всі соціальні, політичні проблеми, які непокоять суспільство сьогодні, дарують сюжети короткометражним стрічкам. Наприклад, тема біженців, тероризму моментально знайшла екранне втілення. У нас на фестивалі буде цілий блок фільмів, покликаних боротися з однобоким поглядом на історію жителів Близького Сходу: там будуть сюжети про біженців, будуть картини про останні події в Сирії.
Так що короткий метр – дуже уважний і сприйнятливий до будь-яких змін жанр: будуть змінюватися епохи, обставини, час, тоді зміниться і тематична палітра картин. Але, звичайно, завжди є і авторські роботи, які живуть поза часом. Ми якраз прагнемо представити публіці короткий метр не тільки, як дзеркало світу, але скоріше – як різноманітну кінематографічну мозаїку, де є місце всім жанрам, темам, експериментам з формою.
Чи вдалося за п'ять років існування фестивалю сформувати свою аудиторію?
Подивимося: п'ятий фестиваль покаже, чого нам вдалося досягти в роботі з аудиторією. #KISFF cтворено для глядачів, і він буде існувати до тих пір, поки публіка буде жваво цікавитися його фільмами. Звичайно, у нас є глядачі, які з першого дня створення фестивалю ходять на покази, і, в певному сенсі, ростуть, дорослішають разом з нашим кінофорумом. Хочеться вірити, що з кожним роком число глядачів буде збільшуватися.
Протягом року ви регулярно організовуєте покази документальних музичних стрічок. Як ви відбираєте фільми для цих кіноподій?
Це паралельний проект KyivMusicFilm. Він, звичайно, пов'язаний з #KISFF, тому що його організовує та ж команда. Але у випадку з ним ми не обмежуємося короткими метрами, і вибираємо ті документальні фільми про музику і музикантів, які нам здаються цікавими і, в своєму роді, унікальними і неординарними. Найчастіше, ми вперше привозимо ці стрічки в Україні.
А чи є у вас улюблений фільм про музику?
Складно сказати. Занадто багато цікавого, щоб вибрати щось одне.
А останнім часом, яка документальна картина про музику справила на вас сильне враження?
Наприклад, фільм, який ми скоро представимо в обмеженому прокаті в Україні – стрічка називається «На стилі». Вона розповідає про зародження і прояв хіп-хоп культури в музиці і одязі Нью-Йорку початку вісімдесятих.
Звучить захоплююче.
Так, при чому – у всіх сенсах звучить.
Повертаючись до #KISFF, в порівнянні з попередніми фестивалями, що нового буде в програмі цього року?
Комедії, фестивальні хіти, «Любовний настрій» – це програмні блоки, які ми представляємо глядачам з року в рік, і вони гаряче улюблені нашою публікою. Але, звичайно, кожен раз ми привозимо до Києва щось нове, наприклад, в найближчі квітневі дні покажемо рідкісну ретроспективу короткометражних фільмів класика світового кіно Карла Теодора Дрейєра – ці фільми він зняв на замовлення данського уряду в сорокові роки. Представимо добірку кращих стрічок за тридцятирічну історію Interfilm Berlin – одного з найстаріших, знаменитих німецьких фестивалів короткометражного кіно. У нас дуже велика програма, і щось цікаве знайдеться для кожного кіномана.
Як ви гадаєте, в Україні короткометражне кіно можна вважати своєрідною творчою лабораторією для його авторів? І чи настане день, коли у нас, як, наприклад, у Великобританії до короткого метру будуть ставитися, як до самостійного, самодостатнього жанру і будуть витрачати на нього великі бюджети, і всіляко, в тому числі, на державному рівні підтримувати?
Це питання стосується відразу кількох аспектів нашого кінематографічного життя. Якщо говорити про державну підтримку, то я не знаю в деталях, як це відбувається в Британії, але, думаю, короткометражне кіно отримує якісь державні дотації, як, наприклад, в Німеччині.
Мені здається, причини різного ставлення до короткого метру у нас і в Європі сягають корінням навіть не в проблеми фінансування, а в систему, структуру вітчизняної кіноосвіти. На заході студент отримує більш практичну освіту, має можливість в постійній практиці навчитися своїй справі – і це, до речі, відноситься до представників всіх кінопрофесій – від монтажера до освітлювача. І, звичайно, тоді короткий метр – відмінна лабораторія для удосконалення навичок і відточування майстерності. В Україні ж майбутні кінематографісти досі отримують досить теоретичне уявлення про професію. Їм катастрофічно не вистачає практики під час навчального процесу, в кращому випадку, по-справжньому практикуватися на знімальному майданчику вони починають пізно.
Був короткий період в історії України, ще за часів Копилової (Катерина Копилова, голова Держкіно у 2010–2014 рр. – ред.), коли на зйомки короткого метра можна було одержати досить щедре фінансування – тоді у дебютантів були очевидні проблеми з тим, як реалізувати ці кошти, адже вони раніше не стикалися з такими знімальними бюджетами та, по суті, не мали професійної практики під час навчання, не працювали з великою знімальною групою, тому і результат їх праці – навіть з хорошим бюджетом – був часом спірним.
Зрозуміло, що людей потрібно вчити знімати кіно, щоб в той момент, коли вони, нарешті, отримають свій бюджет, вони змогли зробити фільм. Але, звичайно, держава повинна підтримувати кіноіндустрію. Мені подобається приказка «кожен кінематографіст повинен мати право на помилку за державний рахунок».
Ви бачите перспективи прокатного, кінотеатрального життя короткого метра в Україні?
З одного боку, бачу. З іншого – прокатна сітка в Україні дуже обмежена – в ній мало місця для короткометражного кіно. Але у нас проблеми з дистрибуцією і документального, і артхаусного кіно. Все, що можна віднести до авторського кіно, вкрай мало представлено у вітчизняному прокаті.
В якій формі вам бачиться дистрибуція короткого метра - це можуть бути альманахи або тематичні збірки?
У будь-якому випадку це має бути якесь об'єднання фільмів, максимально наближене за хронометражем до повнометражної стрічки.
Звичайно, короткометражне кіно мінімально присутнє в українському прокаті – є добірки Манхеттенського кінофестивалю, оскарівські картини, але хотілося б набагато більшого, тим паче, матеріал для різних тематичних добірок в світовому короткометражному кіно є, як і цікаві кіноальманахи, в створенні яких нерідко беруть участь імениті режисери.
Що може змінити ситуацію з дистрибуцією?
Це багатогранне питання. Нехай збільшиться кількість залів в Україні, крім того, у всіх кінотеатрах має з'явитися сучасне проекційне обладнання. Цінова політика по квитках повинна стати більш впорядкованою. Хочеться, щоб і глядач частіше ходив до кінотеатру; в кінці кінців, західні правовласники повинні розуміти, що часом виставляють таку ціну за право на показ, що її ніколи не збереш в українському прокаті. І це лише вершина айсберга, лише кілька аспектів проблеми. Насправді, все ще складніше і більш неоднозначно, і це питання може вирішитися тільки спільними зусиллями держави і бізнесу.
Надія Заварова, Cultprostir, 21 квітня 2016 року