Дмитро Суржиков: Моя перша важлива роль в українському кіно – Тарас Шевченко
17.04.2017
Подаємо фрагменти інтерв'ю із українським актором Дмитром Суржиковим, присвячені його роботі у кінематографі та серіальному виробництві.
Олег Вергеліс, "Дзеркало тижня"
— Буквально недавно я заліз в Інтернет, щоб знайти там один свій фільм, і з'ясував, що в мене на сьогодні, виявляється, понад 130 ролей у різних кінопроектах, — каже Дмитро Суржиков в кав'ярні, сидячи навпроти; відвідувачі закладу обережно придивляються: вони вочевидь із ним десь зустрічалися.
— Дмитре, зараз у тебе скільки кінопроектів одночасно у виробництві? П'ять, шість, двадцять шість?
— Мабуть, не так багато. З-поміж них виділю, наприклад, дитячий фільм "Казка про гроші" (Олесі Моргунець. — НСКУ). Це українська картина, державне фінансування. Важливо, що кіно для дитячої аудиторії. Дитячих же картин завжди мало в нашому прокаті.
— Дитячих — мало. А ось політичних уже набирається під зав'язку. Скажімо, "Недотуркані" з твоєю ж участю, де ти зіграв такого собі Дмитра Гришка. Цей проект "Кварталу" розрахований на нові сезони?
— Поки що 24 серії. Далі буде видно.
— Як ти думаєш, наш глядач уже остаточно "злився" і з політичними реаліті-шоу, і з політичними серіалами? Інші жанри в найближчому майбутньому, взагалі, в нашому житті залишаться?
— А знаєш, далеко не всі наші глядачі сприймають саме такий формат — політичний серіал.
— Ну це як сказати? "Картковий будиночок", "Батьківщина" (зараз дивлюся шостий сезон уже). По-моєму, "серіалополітика" багатьма сприймається абсолютно захоплено.
— Але ти говориш про американські серіали. А я — про вітчизняні. Тут сприйняття якраз і не завжди захоплене.
— Це чому ж?
— Тому що на екрані — "правда життя". Хоч би в які сатиричні чи гумористичні форми вона була вбрана. Був би тут чистий вимисел (у тих-таки "Недотурканих"), то й раділи б більше. А так — ні. І реакція на такі картини, які робить "95 Квартал", часто насторожена. Ну й, потім, — є певна категорія глядачів, яка тенденційно ставиться до, власне, "Кварталу".
— Чому ця категорія до них так ставиться? Правда очі коле? Гумор нижче плінтуса? Чи?
— Думаю, це заздрість. Ось вони, хлопці з "Кварталу", наші — українці. Самі всього досягли, створили стільки рейтингових проектів. Відкрили недавно цілий канал. Успішні люди, роблять свою справу, нікого не повчають, "як треба". А в нас як? Натовпи ходять по Хрещатику й зовсім нічого не роблять, зате вони розказують усім, "як треба". Ти спочатку зроби щось, а потім повчай інших.
Однак, безумовно, ти маєш рацію: є в Україні й перенасичення політикою. Чимало ж людей чудово розуміють, що різні "проблеми" у нашій країні саме й створені — політиками. Причому спеціально, технологічно. Ці "проблеми" впливають на людей, роз'єднують їх, сварять.
— Можливо, мені здалося, але сьогодні ти вочевидь більше націлений на театр, ніж на серіали. Щось сталося?
— Усе нормально. Просто став перебірливішим. Став більше себе любити. Став більше відпочивати. Хочу робити менше, але краще.
Ну і в театрі з'явилася цікава робота. Знаєш, мені здавалося, що, пропрацювавши доволі тривалий і насичений період у Театрі на лівому березі, а потім переключившись тільки на кіно, я вже навряд чи колись зможу впіймати колишній кайф і колишній захват — від роботи на сцені. На щастя, "це" повернулося.
— Але в театрі, порівняно з серіалами, не дуже-то заробиш! А в популярного актора серіалу, кажуть, виникає психологічна залежність від шалених грошей. Деякі зірки вже не знають, куди їх подіти після тотальних зйомок.
— Усіх грошей не заробиш.
— Бували часи, коли ти щільно й, вочевидь, економічно вигідно знімався в РФ. Багато проектів, серед них пристойні. Як, наприклад, "Орлова і Александров", де ти грав репресованого чоловіка першої зірки сталінського кіно. Сьогодні — "звідти" — є пропозиції?
— Пропозиції були. Але коли почалася війна, а вони стали телефонувати й запрошувати, то я відповів: "Ви з глузду з'їхали?"
— Тобі, з фільмографією, що налічує 130 картин, звісно, зустрічалися на майданчиках режисери різні. З якими з них хотілося б на зйомках зустрітися знову?
— Хороших творчих людей було багато. І тут уже, швидше, простіше назвати тих, з ким би ніколи не хотілося зустрічатися! Але таких менше. Їх можна перелічити на пальцях.
Взагалі, ти ж розумієш, виробництво серіалу — жорстокий світ. У ньому жорстокі закони. Постійно треба видавати, видавати, видавати. І якщо не володієш професією, тебе одразу виштовхнуть. Якщо ти не комунікабельний і не можеш знайти спільної мови з акторами й режисерами з різних країн (і різних шкіл) — виштовхнуть ще швидше. Сама система видавить.
Звісно, акторам-зіркам легше. Продюсери й режисери їх терплять. Це ж медійні особи. Але, певна річ, не всі потрапляють у цю "вертушку". Виробничий серіальний процес — система, що передбачає колективну творчість. Як і театр, власне. Але в серіалі все значно інтенсивніше.
Якщо в театрі досі ще залишилися певні художні цінності (правда, не в усіх театрах вони залишилася), то серіал — ремісницька історія. Всі зайняті, немає часу, зібралися — розбіглися. Там таке — правило. Зміна за зміною, безсонні ночі. Набираєш собі все підряд, а потім не спиш кілька діб.
— Як зберегти цей "феномен всюдисущості" з такими навантаженнями? Тобто як затребуваний актор реабілітується після таких галер?
— Сон!
— Життя є сон? Як сказав Кальдерон.
— Так, сон — єдине, що може врятувати й реабілітувати. Або ще починаєш багато їсти, коли не спиш. Організм потребує енергії, причому негайно. Але найбільший "крутяк" — перельоти. О... Сьогодні знімальна зміна в Мінську, завтра — в Києві, а вночі — зйомки в Одесі.
До речі, знаєш, яка моя перша важлива роль в українському кіно?
— Не пригадаю.
— Тарас Григорович Шевченко.
— Невже?
— Так, це фільм "Братство", 2005-й. Одна з ліній картини — Кирило-Мефодіївське братство, його представники. Це багатосерійний фільм-портрет про Кобзаря.
— Мабуть, картину бачило небагато твоїх шанувальників?
— Мабуть. І жаль. Тому що серед сценаристів — Іван Дзюба, Борис Олійник, сам режисер Станіслав Степанович Клименко. У нас же завжди так: показали прем'єру в Будинку кіно — і забули про неї назавжди.
— Але ж ти не забув?
— Звичайно, ні. Така роль! До речі, роль Тараса Шевченка мав грати один відомий політик. Але доля розпорядилася інакше. Великою мірою завдяки чудовому художникові з гриму Ані Лукашенко.
— Було завдання в тому фільмі — шукати портретну схожість із Шевченком? Чи навпаки — йти від себе до нього?
— Портретна схожість була важлива. Пам'ятаю, під час проб я йшов територією кіностудії імені Довженка і побачив скульптуру Тараса Григоровича. Коли прийшов на проби, то спробував передати той "скульптурний" вираз обличчя Кобзаря. Правда, режисер, очевидно, щось помітив і сказав: "Пам'ятника ми робити не будемо!"
Напередодні й під час зйомок доводилося осягати і відкривати багато матеріалів, пов'язаних із життям Тараса Шевченка. У цьому плані сам режисер був унікальною людиною: здавалося, він знав абсолютно все про особистість і творчість Тараса Григоровича. Станіслав Степанович, світла йому пам'ять, дуже мені допоміг. Допоміг зрозуміти характер генія. Допоміг усвідомити, "як" читати вірші Шевченка…
Із досьє
Дмитро Суржиков народився в Маріуполі. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. З 2004-го — у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. З 2015-го — у Київському Молодому театрі. Батько трьох доньок — Поліни, Олександри й Емілії. Знявся у 130 кінопроектах. Серед найпопулярніших — "Слуга народу", "Недотуркані", "Орлова і Александров", "Клан ювелірів", "Гвардія", "Будинок з ліліями", "Брат за брата", "Страсті за Чапаєм", "Смерть шпигунам", "Одеса-мама", "Жіночий лікар" та інші.
На фото: Дмитро Суржиков у ролі Тараса Шевченка, кадр із фільму "Братство"
Олег Вергеліс, "Дзеркало тижня", 27 січня 2017 року, №3